_просто­_пішли

перформанс

Київська область, листопад’2014 — перформанс
Галерея Gedok (Мюнхен), грудень’2014 — перформанс
Художній музей ім. Бродського (Бердянськ), жовтень’2015 — перформанс
Центр сучасного мистецтва DOX, у рамках виставки «Реконструкція пам’яті», Прага, 2017 — відеодокументація проєкту
Музей пам’яті і толерантності, Мехіко, 2019, у рамках виставки «На лінії фронту» — аудіовізуальна інсталяція
Oseredok UCEC, Вінніпеґ, Канада, 2020, у рамках виставки «На лінії фронту» — аудіовізуальна інсталяція

Тиждень не було зв’язку. Нарешті вдалося додзвонитися.
— Сьогодні почалися обстріли, — сказав він, — люди зібралися й пішли.
— Куди пішли? — спитала я.
— Не знаю, просто пішли, — відповів він.

Зупинитися й чекати або йти, навіть не знаючи напрямку? Момент, коли не існує логічних пояснень. Момент, коли обирає твоє тіло, а ти рухаєшся за ним інтуїтивно. Перформанс.

За місяць до цієї розмови з другом я була у нього в окупованому Алчевську (місто в 40 км від Луганська), який і зараз залишається на непідконтрольній Україні території. Я мала виїжджати до Києва саме в той день, коли залізничні колії підірвали. Всі, хто був на вокзалі, лишилися в місті на невизначений термін. Серед пасажирів було багато жінок — вагітних і з маленькими дітьми, які пройшли цього дня 40 км пішки з Луганська, який вже обстрілювали. Через два тижні мені вдалося виїхати, але не полишала думка про тих, хто лишився на станції. Після новини про черговий обстріл я вирішила теж просто піти — 40 км в умовному напрямку.

Оля Михайлюк

Рух заради руху. Тепло, що розливається тілом, є альтернативою холоду, заціпенінню, смерті. Коли я лишилася зовсім одна (було вже темно, а отже документація втратила сенс), то відчула ейфорію — гарячий потік тілом — безмежну свободу і силу. Відчула, що не боюся говорити про смерть, що не боюся навіть смерті. _просто_пішли — напрямок знаходиться в процесі.
Оля Михайлюк

Перформанс, який поєднав документацію 40-кілометрового походу та тексти, написані крейдою й вугіллям на різних поверхнях.

Але я й далі поверталася в думках до тих невідомих жінок на вокзалі, звідки не йдуть потяги. Хто з них лишився? Хто пішов? В якому напрямку? В який момент? Через рік у Бердянську (100 км від лінії зіткнення) — місті, що прийняло чимало переселенців з окупованих територій, я познайомилася з жінками, «про яких йшла».
Оля Михайлюк

Аудіовізуальна інсталяція, в якій авторка поєднала документацію свого перформанса з записаними на диктофон реальними історіями молодих мам, які виїхали з окупованих Донецька, Горлівки, Тореза, стала тлом для спільного акту. До участі було запрошено всіх оповідачок. Кожна з них мала вугілля й вільна була писати (або не писати) те, що вважає за потрібне, навіть те, про що не може говорити.

_просто_пішли демонструвалася у рамках виставки «Реконструкція пам’яті».