Чорно-біле фото фонтану та Ворошилівського будинку відпочинку на фоні висить на обідраній стіні

ARTPOLE.LU

Садиба Мсциховського
(селище Селезнівка, Перевальський район, Луганська область)

ARTPOLE. LU — найдивніший прояв нашого фестивалю. LU — бо ми проводили його поруч з Луганськом, LU — бо він відбувся на початку травня 2014-го і єдине, що нас тримало — це любов.

Місцем проведення стала садиба Мсциховського під Алчевськом, за стилем — італійська вілла, химерна й оповита таємничими історіями, та старий сад навколо неї. Історія садиби розпочалася в 1905 р., коли польський підприємець Казимир Мсциховський запросив до роботи архітектора Сергія Гінгера, що пізніше увійшов в історію архітектури як автор багатьох будівель Санкт-Петербурга в стилі модерну й неокласицизму. У радянські часи будівля використовувалася як база відпочинку, жіноча колонія, наркологічний диспансер. Потім відбувалося розкрадання й спустошення. Але з’явилися люди, які вирішили наповнити цей простір його новими сенсами. Будівля ще була функціональною, й в ній дивом збереглася ліпнина в танцювальній залі, кабінеті й зимовому саду, паркет, облицьовані турецькими кахлями та дубом каміни і головне — величезні вікна і багато світла. Ми уявляли, що в майбутньому тут проходитимуть семінари, концерти, перформанси, а відреставрована садиба стане унікальним об’єктом культурного туризму.

Відправним пунктом, довкола якого вибудовувалася програма події, стала ідея створити для простору садиби спеціальну версію проєкту «роздІловІ» на сайті, що поєднувала би в собі сучасну українську поезію, музику, і contemporary dance. В садибі виникла своєрідна резиденція, і репетиції відбувалися щодня. Покази результатів цієї лабораторії-взаємодії були заплановані на 2 та 8 травня 2014-го.

Наш проект присвячений дуже тонкій та зникомій матерії — матерії ніжності. А про ніжність говорити настільки ж просто, наскільки й безсенсовно. Саме тому виникає спокуса в розмові про неї застосовувати не так слова, як окремі літери, не так музику, як окремі звуки, не так танок, як окремі рухи. Адже ніжність це і є окремі рухи.

Сергій Жадан

«Якщо нас не влаштовує реальність, то маємо створити свою», — стверджували учасники проєкту. Репетиції відбувалися в усе тривожнішій атмосфері, й садиба Мсциховського стала справжнім островом музики й тиші в морі дедалі бурхливіших і агресивніших подій.

Крім проєкту «роздІловІ» зустріч на ARTPOLE.LU передбачала прогулянки старовинним садом, інсталяції, створення лендарт-об’єктів та геліографіті. У вітальні з білими стінами й великими вікнами львівська художниця Олена Костюк заінсталювала чорно-білі фотопортрети українців на великих скляних поверхнях. Її робота мала назву «ДЗЕРКАЛО. Крайня точка». Ці портрети вже виникали на центральній площі Вроцлава, на АртПолі в Унежі та поряд з київським Арсеналом, танучи в небі й віддзеркалюючись у воді поруч з церковними куполами. «У нас прекрасна країна, полюбила її ще більше», — говорила авторка після того, як вперше в житті відвідала схід, поспілкувалася з людьми й побачила місцеву сільську архітектуру.

В саду художники Віталій Кохан та Володимир Бахтов, кожен у свій спосіб, за допомогою вогню реконструювали містичну алею. Об’єкт Бахтова «Портал» став потужною метафорою, адже цей вогняний коридор виник за кілька тижнів до початку збройного конфлікту.

Був ще один важливий об’єкт — «Сузір’я метелика». Оля Михайлюк натхненна історіями з садиби, запропонувала висадити на териконах квіти у силуетах метеликів. З’ясувалося, що на териконах добре росте лаванда. За практичною розробкою ідеї звернулися до польського художника Ярослава Козяри, відомого масштабними лендарт-об’єктами, який запропонував іншу ідею — сузір’я метелика. Різної висоти стовпчики з дзеркальними наконечниками, розташовані під певним кутом на пагорбі, мали відбивати світло й утворювати нове сузір’я. Втілити ідею взявся ландшафтний дизайнер з Алчевська Олег Божко та волонтери АртПоля. Навколо стовпців посадили лаванду. В першу ж ніч об’єкт знищили. Потім Олега викликали на розмову ополченці, які вирішили, що об’єкт має зовсім не мистецьке призначення. Натомість лаванда цілком могла прорости. Поки про це нічого невідомо, адже садиба Мсциховського знаходиться на непідконтрольній Україні, а місце, де знаходився об’єкт, вважається замінованим.

Лендарт — єдиний, мабуть, вид мистецтва, неможливий без ленду, без саме цього (єдиного) краєвиду, його структури, фактури, особливостей. На Луганщині багато сонця й неба. Відповідно, багато птахів. Можна зустріти деякі трави, що є в Карпатах чи в Центральній Україні, але на сході вони менші, сухіші, ароматніші. Там часом не вистачає вологи й тіні, забагато вітру й простору. Все відбулося якось зашвидко, загостро, все було жорсткішим, але і сентиментальнішим.