Куяльник

Куяльницький лиман, Одеса

У пошуках нових форм і сенсів ми дослідили чимало місцевостей. Як чумаки з Поділля мандрували аж до Одещини. І врешті знайшли сіль наших пошуків. Куяльницький лиман, що знаходиться між містом і солоними пустками—лікувальними грязями—мінеральною водою. Важко собі було усвідомити це сусідство — розкішна двохсотлітня грязелікарня, давня рожева церковка, еклектичні архітектурні споруди місцевих жителів, велетенські напівпорожні корпуси колись популярного радянського курорту «Куяльник», концертна зала на тисячу місць, в якій нічого не відбувається, а далі — багато кілометрів ніким не заселеного солоного берега, на якому діти грають у футбол, дами з собачками прогулються вздовж лиману, а в небі — повітряний змій…

Куяльницький лиман, а точніше територія курорту «Куяльник» знаходиться на перехресті між вертикалями зелених крутих схилів, що обриваються піщано-глинистими урвищами, і горизонталлю прибережної смуги. Це 100-200 грамів солі на літр води у самому лимані, чорна лікувальна грязь, що ховається під начебто піщаним білим пляжем, степові трави та взірці радянської архітектури 80-х років минулого століття, і все це — в 15 км від залізничного вокзалу Одеси. Еклектика, що проникає всюди як сіль, є домінантою пропонованого простору. І цим він радикально відрізняється від попередніх фестивальних локацій.

Якщо розглядати історію лиману, умовно можна виділити кілька хвиль «завойовницької» уваги людей до природного оточення, і кожна з цих «колонізаційних» спроб залишила матеріальні сліди свого існування. Тут створення та руйнування застигли у хиткій рівновазі. Покриваючись сіткою тріщин, вивітрюючись, іржавіючи, споруди та механізми перестають бути імплантованими чужорідними тілами в пейзажі. Ефемерність та химерність так само розлиті у повітрі, як спека і запах солоної води.
Це простір трансформації, де речі вже не є тотожними первісному задуму. Достатньо вкинути зовсім малого камінця, аби почався процес естетичної кристалізації. Завдяки такому становищу інструментарій культурної «реконкісти» значно розширюється. На Куяльнику можна собі дозволити трохи більше, аніж підкреслений природний пуризм попередніх років. Такої лінії горизонту фестиваль ще не мав.

Андрій Гуренко, художник

Перформанси, арт-об’єкти, музика з п’ятнадцяти країн: України, Польщі, Росії, Білорусі, Чехії, Італії, Німеччини, Монголії, Австрії, Італії та ін. Мистецтво відкритого простору, в якому перетинаються різні часи і образи. Експеримент і синтез — унікальні поєднання інструментів, ідей, способів виконання, фактур, матеріалів — живих інструментів і автентичного вокалу з електронікою, або живих інструментів і індивідуального ставлення до видобування з них звуків, або створення інструментів, що звучать за допомогою хвиль та вітру, або створення гігантських місць відпочинку з різнокольорових парасоль, або плетіння з льняних мотузок і магнітофонних плівок, або прогулянка соляним берегом і виникнення миттєвого об’єкту зі слідів і тіней…

Ми створювали свій звуковий простір, в якому відбувалося злиття прадавнього й актуального. Від музики до слухання фестиваль поступово рухався в напрямку музики до танцю. Від атмосферного ембієнту Port Mone — крізь експерименти та стилістичні суміші Kapela Kvety, Gurzuf, Atlantida, крізь стародавні наспіви, сплавлені з дабом, трип-хопом, хаусом, як це роблять ДахаБраха, Piss&Laugh, Ойра, Бадьян Сауна Сістем — до енергійної музики Fatima Spar, Gattamolesta, Di Grine Kuzine, Маланка Оркестра й Перкалаба. Загальний сценарій фестивалю свідомо існував лише в загальних рисах. Кожного дня завдяки новим об’єктам у просторі, відеопроекціям, аудіо-візуальним перформансам оживали різні куточки простору АртПоля. Ми пропонували кожному спробувати себе як актора, художника, режисера — як автора. Хоча можливість лишатися спостерігачем також існувала.

З пост-релізу

Дякуємо всім. Ці сім днів творення власного світу були зовсім непростими в атмосферному сенсі. Ми зібралися з найнижчій точці України (на 5 м нижче рівня моря) на березі лиману Куяльник, який протягом кількох сотень років був потрібний людям — спочатку тут добували сіль, а потім лікуватися цілющими місцевими грязями. Зараз Куяльник пересихає через неадекватні дії людей, які розробили піщані кар’єри на підходах до лиману й перекрили доступ до нього річки. Дощі, які вам довелося пережити, — надзвичайно рідкісне й корисне для лиману явище.

Звичайно, багатьох напружили погодні умови. Але вони допомогли зосередитися на спільних проєктах — фестиваль відрізнявся від попередніх особливою синергією. Він відбувався у форматі справжньої польової творчої лабораторії.