Крим. Третій вимір

музика ● інсталяції ● перформанси ● стріт-арт

«Крим. Третій вимір» виник з необхідності утримувати зв’язки між материковою Україною та півостровом, які стають все химернішими, все менш очевидними. Для цього потрібно було звернутися до іншої системи координат — вигадати нову сферу взаємодії. Часто ті, хто взяв участь у проєкті, знаходилися в різних точках — Сімферополі, Києві, Мінську, Херсоні, Івано-Франківську, але відповідали на запитання один одного, знімали й надсилали відео, обмінювалися записами — музики, шуму хвиль і трави. За настроєм і стилістикою роботи проєкту дуже різні, але за сутністю — це спільне художнє висловлення на тему близького й недосяжного зараз Криму, в якому поєдналося традиційне та актуальне, художнє й документальне, острівне й материкове, явне та уявне.

Протягом вересня-листопада’2021 аудіовізуальні твори, стрітарт-об’єкти, дискусії та гепенінги сталися в чотирьох локаціях — на КПВВ «Каланчак», в Херсоні, Києві, Івано-Франківську. Всюди вони були особливими, всюди включали(ся) в локальний контекст, взаємодіяли з середовищем. Таким чином проєкт промалював новий вимір Криму: художній, філософський, спільний і водночас дуже індивідуальний. Невипадково найпопулярніший хештег проєкту — #ніхто_не_острів, початок вірша англійського поета-метафізика Джона Донна:

No man is an island entire of itself; every man
is a piece of the continent, a part of the main.

Кримська тема не нова для Агенції АртПоле, вона звучить в її проектах протягом останніх десяти років. Восени 2011го в Бахчисараї відбувся мультидисциплінарний фестиваль «Східні ворота: АртПоле-Крим», який його команда мала намір розвивати. Але вже восени 2014го довелося провести «АртПоле-ПроКрим» в Одесі. Незаконна анексія півострова поставила чимало питань, відповіді на які й далі лишаються незнайденими. І пошуки тривають.

«Крим. Третій вимір» виявився доволі відкритим, постійно виникали нові ідеї та колаборації. Хоча тих, з кого все почалося, троє — Рустем Скибін, SK.EIN і я. Ми всі були учасниками «АртПоля-Крим». Ми працюємо з різними медіа. В проєкті є звук, відео, кераміка, вуличні поверхні й вуличні об’єкти. І все це — різні інструменти для оповідання однієї історії. Важливими були всі локації, але найбільше хвилювалася перед представленням проєкту в Івано-Франківську. В 2015-2016 роках не раз питали, чи не страшно було працювати в Криму. Так, було. Але набагато прикрішою була нездатність відкрити кримську ситуацію містам Західної України, доволі часто доводилося стикатися з «вони самі це обрали», яким «материкові» виправдовують своє невтручання. Нинішній досвід зовсім інший. Здається, нам вдалося встановити вкрай важливі зараз мистецькі зв’язки між різними частинами України.

Оля Михайлюк, мультидисциплінарна художниця, Київ

В останній раз ми були в Криму на початку 2014го. Виступили з концертом перед українськими розвідниками в заблокованій військовій частині. Пам’ятаю, як мружився кіт на сонці і квітнули дерева, на тлі яких тривога й невизначеність перемішалися зі важким духом насильства. Це щось про контрастність природи й людину, яка на один-два втрачає свій рай, протягнувши туди зброю і ненависть. «Крим. Третій вимір» почався для мене спробою пробратися крізь щось поверхневе, сконструйоване медіа, до свого Криму, нехай навіть трохи вигаданого. І до якогось базового абстрактного почуття — як любов, що розчиняє тебе, показує ніким не ходжену стежину, відкриває канал для комунікації з місцем. Здається, саме цей вихід в абстракцію дозволив нам уникнути спекуляцій і створити свій уявний півострів, не втративши зв’язку з ним реальним.
SK.EIN, Сергій Кравченко, саундартист, Мінськ

Самоусвідомлення для мене відбувається через Крим. Метою кримських татар завжди було повернення на Батьківщину, ми — третє покоління, яке знаходиться в такому стані. Ми робимо все, щоб Крим був вільним, щасливим і відкритим для всіх. Фестиваль АртПоле завжди надихав, я пам’ятаю його ще в Бахчисараї. Ми тоді дуже подружилися з музикантами, приймали їх у себе. Нам було, що показати: традиції, народне мистецтво, яке століттями формувалося на півострові. І зараз АртПоле продовжує мотивувати. Кілька місяців ми творили разом в рамках проєкту «Крим. Третій вимір», крайньою локацією якого був Івано-Франківськ. Особисто для мене великим відкриттям стала залученість людей. Вразило, що навіть ті, хто ніколи не був в Криму, казали, як сумують за ним. Вони відкриті, творчі, близькі. Їм не байдуже. З настроєм і любов’ю приїхав та розпочав роботу. І дуже задоволений результатом.
Рустем Скибін, художник, кераміст, Сімферополь-Київ

:::стежка:::

:::стежка::: з’явилася в 2014 році на фестивалі «АртПоле-ПроКрим».

Ідея виникла через випадково почуту розмову між художниками з Сімферополя та Івано-Франківська. Рустем Скибін і Ярема Стецик говорили про кольори й орнаменти. І тоді виникло відчуття, що все навколо не так безнадійно, як здається. Нам не вистачало слів, але ми зрозуміли, що можна шукати взаємодію й розуміння в метафоричній мові орнаментів. Ми вирішили, що будемо знаходити й вивчати місця, де міг би з’явитися Крим, точніше, нагадування про нього, відбитки, що взаємодіяли би з місцевим контекстом.
Оля Михайлюк

В основу цієї знакової системи були покладені кримські орнаменти Рустема Скибіна. Зараз :::стежка::: є в Бердянську, Києві, Вінниці, а протягом останньої осені її проклали в напрямку до Криму — через Херсон і Каланчак.

:::стежки::: проявляються й далі, цієї осені — біля КПВВ «Каланчак» та в Херсоні. Вони нагадують про дорогу до Криму.

На залізничному мості в Херсоні Олександр Марченко поєднав власні графічні об’єкти з орнаментами Рустема Скибіна. Щоб слухати, як шумить море і пригадувати кримські гранати (на муралі — саме той гранат, що був символом фестивалю «АртПоле-Крим»). Олександр родом з Криму, але після незаконної анексії півострова, живе у Вінниці, де й долучився до проєкту під час створення :::стежки:::

Максимально близько до півострова — на КПВВ «Каланчак» — :::стежка::: проявилася в дев’яти кахлях, створених Рустемом Скибіним в авторській техніці Quru isar. Кахлі було вмонтовано в тротуарну плитку, що вистилає дорогу до кордону.

Ніхто не острів

Оля Михайлюк, SK.EIN

Аудіовізуальний твір «Ніхто не острів» — це мовчазна подорож на близьку й бажану, але недосяжну територію. Це намагання повернути її, відтворивши доступними засобами. Уявний Крим збирається з шуму трав, що ростуть між материком і півостровом, кримського вітру та відгомону традиційної музики, записаної в Києві. Все це нагадує сновидіння. Але ж саме таким і є для багатьох Крим сьогодні.

Оскільки у нас немає можливості потрапити в Крим, ми вирішили принаймні максимально наблизитися до нього. Зібрати звуки, кольори, фактури на кордоні у вигляді аудіо- та відеофайлів, і з цього розпочати роботу.
Оля Михайлюк, червень’2021

Через те, що Білорусь зараз теж трохи схожа на острів, мені не вдалося потрапити в літню експедицію на межу Криму й материкової України. Я дивлюся й слухаю зібрані там Олею Михайлюк матеріали й перетворюю їх в аудіоколажі. Це така покрокова стратегія, в якій нам вдалося майже без слів знайти спільне місце для музики, візуального та сенсів. Як завжди, прикордонний. Вже готові перші ескізи й іноді здається, що ми зможемо навіть через закриті кордони, небеса й країни.
SK.EIN, серпень’2021

До співтворення долучилися Мустафа Кизилделі (Стамбул, баглама), Сурен Восканян (Маріуполь, дудук, кларнет) та Андрій Левченко (Київ, бубон). Їх імпровізації на кримські теми як цитати пізніше були використані в творі. Основний аудіо- та відеоматеріал був записаний на півострові Хорли, що в 30 км від Криму.

Я так багато часу провела наодинці з цими травами й морем, знімаючи й монтуючи, що досвід спільного перегляду під час презентації був для мене надзвичайно яскравим. І це відчуття, коли роботу, часом меланхолійну, часом гостру й тривожну, люди готові прийняти й прожити разом. І потім видихнути, й хотіти говорити, посміхатися. Теж разом. Для мене це означає, що твір стався. Він вийшов не так загально про Крим, як про наші взаємозв’язки з Кримом. Це було схоже на марення чи спогад. При цьому згадати вдалося навіть тим, хто ніколи не був у Криму.
Оля Михайлюк, листопад’2021

Всі раптом в одному місці й часі, з різними настроями, настройками й очікуваннями, звертаються до одного об’єкту уваги. В нашому випадку це медитативно-абстракне полотно, в якому великий простір для спогадів і, звичайно, питань — від філософських і політичних до глибоко особистих. Перший же спільний перегляд звільнив від ніяковості й однозначності можливих відповідей. В темряві й камерності невеличкого простору всі потрапили на кордон з Кримом, на межу з недосяжним і прихованим, кудись вглиб себе. Або просто в степові трави.
SK.EIN, листопад’2021

Хайтарма. Повернення

Рустем Скибін

Ця споруда з брусу й толю символізує повернення. Такі тимчасові, нашвидкоруч зібрані будівлі ставали першими домівками кримських татар, які поверталися з депортації на батьківщину. Через вікно відкривається внутрішній зміст — побут, традиції, самобутня культура. Тимчасовий будинок-куб стоїть без даху, що підкреслює незакінченість, процес створення, а сам дах лежить із будинком поруч, готовий до встановлення. Форма крівлі повторює восьмикінечну зірку, що в кримськотатарській культурі символізує мету, світло, знання, набутий досвід. До будинку веде дорога — залізниця, сходи, життєвий шлях… За ним майбутнє, що бачиться в яскравих барвах. Це повідомлення і для тих, хто на материку, й для тих, хто на півострові.

Патерни

Оля Михайлюк, Рустем Скибін

Патерн — образ, маленький відбиток цілого. Патерни повторюються. Одні — ритмічно та структуровано, інші — хаотично та змінно. Патерн допомагає уявити, яким може бути ціле і водночас заглибитися в деталі. Розглядати, домальовувати, шукати зв’язки та закономірності. Патерни в природі включають спіралі, меандри, хвилі, піну, тріщини, а також, патерни, створені завдяки симетрії повороту й віддзеркалення.

Коли я була в Криму в останній раз — в 2016му, то мала з собою дзеркало й знімала, направляючи об’єктив в нього, бо просто фотографувати на вулицях було небезпечно. В процесі я захопилася зйомкою в такий спосіб — щоразу конструюєш нову інсталяцію, яка існує лиш кілька хвилин. Мені сподобалося вихоплювати фрагменти дійсності, фокусуватися виключно на них, змінювати кут, а потім розглядати вписані в коло об’єкти
Оля Михайлюк

Тріщина — розрив суцільності середовища. Поява у матеріалі тріщин є передвісником його крихкого руйнування. Для подальшого поширення тріщини необхідно, щоб за рахунок енергії навантаження міжатомні зв’язки розривалися далі. Щодня спостерігаємо, як завдяки інформаційному навантаженню розривається зв’язок між півостровом і материком.

Співавтором художника-кераміста завжди є вогонь, і часом його неможливо проконтролювати. Можливо лиш побачити наслідки. І це — тріщини. Момент, коли керамічний виріб втрачає своє утилітарне значення, але не втрачає краси. І це новий вимір існування предмету, який вимагає іншого ставлення до себе.
Рустем Скибін

Спостереження за новими сполученнями і їх підкреслення, роздуми про мінливість природи й обставин. Приводом для поєднання стають кольори, лінії, тріщини, спільні рефлексії. Не приховати, а прийняти, навіть певним чином виділити те, що вважається недоліком, довести, що саме ця «вада» робить предмет неповторним. Зрештою, як і в суспільстві. Ті, хто мають подібний досвід, нехай навіть хворобливий і небажаний, але унікальний, здатні порозумітися в свій особливий спосіб.

Крим. Дивитися в очі

Оля Михайлюк

Навесні 2014 року мала розпочатися підготовка до наступного фестивалю «АртПоле-Крим». Але дійсність напередодні раптового псевдореферендуму виявилася настільки інтенсивною й абсурдно-жорстокою, що було зрозуміло — за якийсь час в неї неможливо буде повірити. Тому документація здалася найбільш доречною, якщо не необхідною справою.

Я зустрічалася з людьми різних національностей, конфесій, професій, ми говорили, і вони не забороняли записувати. Герої цих інтерв’ю — найцінніший доказ того, наскільки грубим і однозначним було вторгнення. Їхні емоції, інтонації, вирази облич… Так несподівано вималювався своєрідний мультикультурний портрет опору, адже всі вони, маючи абсолютно різні причини, не визнавали референдуму.

Оля Михайлюк

Сім з половиною років по тому, восени 2021го, було вирішено дописати інтерв’ю, продовживши розмову. Але цього разу спільного портрету створити не вдалося. Хтось лишився при своїй позиції 2014го, хтось доволі радикально змінив її, хтось показово уникав прямих запитань. Дивитися в очі дозволили ті, хто виїхав з Криму. Ті ж, хто лишився, незалежно від висловлюваної позиції, воліли відповідати виключно в чатах — розмови дозволили опублікувати, але не вказуючи їхніх імен.

Запрошуємо слідкувати за новинами проєкту на сторінках «Ніхто не острів» Facebook та Instagram

Проект «Крим. Третій вимір» реалізується мистецькою агенцією АртПоле за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Комунікаційно проєкт підтримує агенція proto produkciia.

Проєкти