роздІловІ
мультимедійний проєкт
- Оля Михайлюк
- ідея/візуалізація
- Сергій Жадан
- текст/голос
- Олексій Ворсоба / Томаш Сікора
- музика
- Сергій Пілявець
- візуалізація
«роздІловІ» поєднали поезію, музику й візуалізацію. Розпочавшись в форматі лабораторії, проєкт перетворився на самостійне сценічне дійство, але весь час продовжував трансформуватися й вдосконалюватися — змінювалися тексти, образи, мелодії. Постійними учасниками були Оля Михайлюк (ідея/візуалізація), Сергій Жадан (тексти), Олексій Ворсоба (музика). На різних етапах до проєкту долучалися відомі музиканти й відеохудожники. Виступи відбулися в різних локаціях, від Бахмута й Станиці Луганської до Варшави й Вроцлава, а в Києві, Харкові й Одесі «роздІловІ» були показані неодноразово.
Зараз «роздІловІ» активно розвиваються у віртуальному просторі — на сайті rozdilovi.org та соціальній мережі Instagram. Всі тексти проєкту було перекладено англійською, німецькою, французькою, італійською, польською та чеською мовами, і тепер їхня аудиторія не лише україномовна. Синтез слів, графіки, музики, що підкреслює особливу мелодику кожної мови, тактильних відчуттів і новітніх технологій, ретрансльований у віртуальний простір, дає можливість вільного спілкування особливою поетичною мовою, для якої важливими є ритм, паузи, інтонації. На тлі загального пришвидшення і спрощення rozdilovi.org лишаються позачасовими та вимагають заглиблення. На сайті користувачі можуть бачити відео з виступів і переглядати тексти нових композицій або створювати власні електронні листівки різними мовами. «роздІловІ» — більше ніж проєкт, це вже спільнота, що виникла навколо одного перформансу. Movement. «роздІловІ» об’єднують. І багатьом подобається цей оксюморон.
Паралельно з онлайн розвивається офлайн-історія проєкту. Візуальні роботи, що виникли протягом шести років, знайшли нове втілення. Авторка візуалізації — Оля Михайлюк — під час живих виступів створювала їх за скляним столом, а камера у форматі реального часу транслювала це на екран. Кальки, що всотували всі прояви проєкту — своєрідні артефакти, які залишилися після виступів, зібрані в інсталяцію, тепер являють собою самостійний твір. На попередньому етапі важливим був процес — інтенсивність, динаміка, паузи, зміна станів письма. Нині глядач може зосередитися на композиції творів, нашаруваннях, напівпрозорості, великих і малих літерах, що змінюють сенси, а також на кольорах, речовинах та фактурах. Ці малюнки по-новому оповідають історію знайомих слів і знаків.
Повне занурення у щільний темний простір чужого серця, кожен порух якого — радісний чи відчайдушний — сполохує найважливіші спогади і найпотаємніші мрії. При цьому «роздІловІ», як це не парадоксально, — надзвичайно лаконічна річ, і тому — вкрай пронизлива.
Женя Олійник
Поєднання поезії, музики і візуальних образів ніби створює нове органічне тіло, до рухів якого приглядається аудиторія. Візуальна частина «Розділових» настільки лаконічна і так міцно тримається за лірику, в буквальному сенсі виринаючи і виростаючи з неї, що іноді можна загубитися, що саме з цього ти чуєш, а що — бачиш. «Розділові» переводять поезію з текстуальної форми в дотик — через іконічну подобу знака і значення. Музика іноді доповнює і підтримує цей танок голосу і знаків, іноді виходить на перший план, іноді майже зникає. Все це разом витворює якийсь інший простір і емоційний стан, який з певністю є чимось більшим, ніж сума візуального перформансу, музики і поезії.
Так, можливо, розвивається мистецтво загалом: перестає бути дуже відокремленим. Література, скажімо, уже не лише текст, написаний на папері. Коли йдеться про візуальне мистецтво, воно часто може бути абсолютно текстуальним, де всю цю текстуальність належить тільки виявити. І «роздІловІ» у цьому — в якомусь сенсі першопрохідці. Тому, мені здається, так важко вловити цю технологію, пояснити, чим вони є. Дуже цікаво дивитися на проєкти, де відбувається ця трансгресія кордонів між різними мистецькими середовищами.