Воробіївка

село Воробіївка, Немирівський район, Вінницька область

Фестиваль швидко розвивався. Різні люди об’єдналися навколо однієї ідеї. Виникло середовище, виник неповторний формат, виник своєрідний мистецький рух, адже люди стали зустрічатися не лише влітку на фестивалі, а і впродовж року в різних місцях і ситуаціях. На самій же літній фестивальній події кожного року публіки ставало вдвічі більше, і невелике карпатське село, розташоване вздовж вузької дороги між горами, вже не вміщало її. Фестиваль вирушив у подорож.

Воробіївка-2007

Шешори’2007 — це ДОРОГИ. У подорожах бачиш нові місця. Зустрічаєш нових людей. Знайомишся з новими звичаями. Дороги нікого не залишають байдужими, обіцяючи нові пригоди. Фестиваль зберіг свій формат, змінивши місце — новою локацією стало село Воробіївка на Поділлі.

Цього року діяло три сцени — Народна, Велика та Нічна, на яких виступали музиканти з семи країн. Знаковою, безперечно, була участь всесвітньо відомого шведського гурту Hedningarna. Оновилася лендартова програма, оскільки художники працювали з цілком незнайомим лендом. Значно ширшою була екологічна програма — від демонстраційного майданчика з екологічно дружніми технологіями до подорожі на фестиваль альтернативним транспортом, адже з Києва відправлявся спеціальний велотур. А щоб дізнатися більше про особливості нової локації до програми додали екскурсії в дику — наскільки це було можливо — природу.

Місцева влада, від Вінницької облдержадміністрації до сільради Воробіївки, використовували всі можливості провести фестиваль якнайкраще. До села, куди громадський транспорт ходив лише двічі на тиждень, проклали нову дорогу. Велика фестивальна галявина освітлювалася не гірше вулиць обласного центру. І коли фестиваль далі вирушив у подорож, тут залишились дорога й облаштовані місця для відпочинку, а ті, хто відкрив для себе галявини біля чарівного Бугу, готові були повертатися знову.

Україна — різноманітна. І кожен куточок має свої неповторні риси — в ландшафті, архітектурі, народній музиці, ремеслах та обрядах. Якщо Карпати — це гори й густі ліси, то і музичні інструменти дерев’яні — сопілки, флояри та трембіти, пісні ж — коломийки, гострі як гори та жваві як гірські потічки. Зовсім інша історія — Поділля, де розливається Південний Буг, що ховає в своїх темних водах таємницю. Кам’янисті пороги, дивовижні валуни на галявинах вздовж берегів. Поділля — це камінь, й в цьому камені — вічність. Найкращі зразки різьби по каменю та стародавньої скульптури можна зустріти саме тут. А щодо музики — це спів, двоголосся, відкритий, як той безмежний простір, що навколо, — скільки вистачає зору — поля, трави, небо.

Після того, як вирішили мандрувати, ми перестали боятися будь-чого (хоча іноді, мабуть, вартувало би) й розігналися на максимальну швидкість. В нашій свідомості Шешори легко могли стати подільськими. І сталися.

Воробіївка-2008

Воробіївський «дебют» був вдалим. На фестиваль організовувалися прямі рейси з Польші й Чехії. І, звісно, з різних міст України, де вже можна було собі дозволити не лише звичайний транспорт, а й велосипеди й навіть катамарани. Ми передбачали, що аудиторія збільшиться щонайменше вдвічі.

З прес-релізу тогорічного фестивалю

Отже, менше трьох не збиратися! Більше — можна, аж до нескінченності. Кожен виконує свою партію, додаючи власних вражень, переживань, відчуттів, співає щиро й неповторно. Голоси зустрічаються й зливаються в унісон, виникає єдина мелодія — неймовірна, унікальна, досконала

Шешори’2008 — це багатоголосся. Музиканти з України, Грузії, Росії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Великобританії, Швеції, Німеччини, Франції. Художні забави, де кількаметровими літерами, кожна з яких символізувала окремий регіон України, малювали слово ШЕШОРИ й вправлялися в нових техніках. Сучасні українські витинанки від Анатолія Бєлова і традиційні єврейські витинанки мізрахім. Індійські танці. Польські танці. Гуцульські танці. Хороводи. Грузинський спів. Деякі майстер-класи відбувалися в справжній юрті. Крім того архітектурна студія фестивалю знайомила з технікою створення індіанського тіпі й спорудження традиційного українського житла із саману.

Фестивальний кіноклуб цього року не лише демонстрував тематичні фільми й пропонував спілкування з їх авторами, а й запропонував майстерню «Народне кіно» від Олеся та Андрія Саніних. Кожен, хто її відвідав, міг відчути себе режисером, оператором, декоратором чи стилістом. Велетенська знімальна група щодня спільними зусиллями створювала відеокліп за мотивами народних подільських пісень, які ввечері презентувалися на Великій сцені.

Воробіївка-2009

Коли за три дні на попередньому фестивалі побувало 50 000 гостей, він став дуже прибутковим, але почав втрачати своє мистецьке і філософське наповнення. Він вже не міг бути екологічним, не міг бути творчою лабораторією. Знову виникла необхідність у трансформації.

Фестиваль вперше тривав тиждень і являв собою велику мистецьку лабораторію просто неба. Тим, хто хотів просто відпочити, послухати музику і потусувати, ми радили відвідати його в останні дні, коли на Великій сцені виступали відомі музиканти з різних країн світу. Готовим до творчого самовираження пропонувалося взяти участь у створенні унікальних арт-проектів та відвідати майстерні, малу музичну та театральну сцени протягом всього терміну.

Основна тема того року — взаємодія митця і середовища, натхненна добудова світу тими, хто усвідомлює себе водночас і частинками нашої спільної світосистеми, і неповторними авторами. Тепер публіці пропонувалася ще активніша позиція — перестати бути публікою. На АртПолі з безлічі навколишніх елементів можна було створювати унікальні світи. Глина, папір, вода, пісок, вугілля, сир, нитки, каміння, рослини, скрипи, шарудіння, плюхання, голоси птахів і музичних інструментів, промені сонця і нічних ліхтарів, люди навколо — в яку композицію їх зібрати, залежало від кожного. А зробити її твором допомагали митці, що протягом тижня працювали в своїх унікальних просторах-студіях. Подібною була й музична історія фестивалю. Приїхало чимало талановитих музикантів, але вони виступали не лише як мегазірки на Великій сцені, але й в інших просторах і ситуаціях. І так, легко мігруючи від однієї техніки до іншої, від одного мистецького напрямку до іншого, виникали нові живі твори, що потім розвивалися й вдосконалювалися.

Якщо розглядати фестиваль як мультидисциплінарний твір, його автор такий собі Multiperson. Істота, існування якої забезпечується постійним пошуком взаєморозуміння. Митці доволі індивідуальні в своєму баченні, й іноді складно було включити їх у загальний процес. Найпопулярніший шлях, аби хтось взяв на себе цілковиту відповідальність як автор, режисер, як диктатор. Натомість концепція полягала в тому, щоб всі навчилися відчувати як один одного так і світ навколо задля створення одного спільного твору. Але завдяки цьому виникали витинанки-гіганти і троянди-капелюхи, щоденна фестивальна газета і сцена-риба, хор «Як умієм, так і пієм», що катався всім фестивальним майданчиком на вантажівці, каміння, яке пустило коріння, крилаті човни й інші дивовижні об’єкти.

Ми змінилися, і прийшов час змінити ім’я. Шешори залишилися однією з найулюбленіших нами точок на мапі України. Проте з огляду на все, що планувалося, не планувалося і відбулося на фестивальному полі собою виникла назва — АРТПОЛЕ.